Баланс між вигадкою й фактами

Як знайти баланс між вигадкою та фактами? І щоб сюжет не провисав, і щоб атмосфера приваблювала. А ще — аби роман не перетворився в енциклопедію.

↘️ Ділюся досвідом: як писати історичний фікшн.

📍 У центрі уваги персонаж. І саме персонаж веде сюжет. І саме через персонажа читач пізнає світ та його історичні реалії. Тут бачимо елементи одягу, особливості страв, число на газеті, весільні традиції, архітектурні елементи, військові та політичні події. І навіть якщо хочеться нав'язати щось із-зовні (ви вичитали ну дуже цікавий факт!) вводити його в історію найкраще очима персонажа — а не уривком з вікіпедії.

📍 Обрані вами місце й час мають бути добре дослідженими. Але не ідеально, бо тоді можна з головою заритися в дослідницьку роботу, а хто ж писатиме нові тексти? Тому найкраще читати нон-фікшн доти, доки не захочеться писати фікшн. І звісно, робити нотатки по ходу. Наприклад, коли я читала "Українську міфологію" В.Галайчука, то одразу виписувала цікаві факти (так збиралися ідеї до #мандрівнийцирксріблястоїпані), а коли готувалася писати "Кубу-якої-не-було", то передивилася документалки й художні фільми, перечитала статистику й мемуари, поезію іспанською й кубинські романи, брала інтерв'ю, аж доки не почало піднуджувати — і тоді я взялася структурувати усю ту клаптикову ковдру записів. А от з епохою бароко мені простіше — маю написану дисертацію по культурі того часу. Проте, коли роман уже був написаний, прочитала аналіз Актових книг Волині XVI ст і старанно виписала звідти елементи одягу, типові продукти харчування, імена — щоб зробити #знайтикраїнуамазонок ще бароковішим.

📍 Натхнення приходить під час дослідження, або навпаки — доводиться переривати письмо для пошуку форми ґудзика на уніформі капітанського чина. Тому обидва елементи варто вважати частинами написання — і не знецінювати свій час на research, як це часом роблю я.

📍 Подорожі в історичні місця, музейні експонати, уважне око дослідника — це все допомагає зробити створений світ об'ємним. Запах ромашки на руїнах храму, сорока на старому кипарисі, віддзеркалення в начищеному чайнику — про таке не пишуть в наукових працях, але це можна відчути на досвіді, доторкнувшись до старовини.

Де закінчується історія та починається вигадка? І головне — як подолати страх першого кроку, страх помилки?

📍…І страх не знати всього

Не знаєш із чого почати — читай, дивись, шукай натхнення і занотовуй деталі, які впадають око. Абсолютне усе, що цікавить/резонує/зачаровує/дратує саме тебе: історичні події, деталі побуту, соціальний устрій. А якщо вже є ідея та герой/героїня, то історичні нюанси можна збирати навколо його чи її особи. 

Наприклад, щоб писати про жінку в середньовічній Франції (навіть якщо це лише фон для фентезі) варто означити для себе умовний рік і регіон, а далі дослідити становище жінки та її можливості в обраному часопросторі. А за одно і планування замків, якщо це баронеса, особливості правової системи, якщо це кишенькова злодійка, та різницю в соціальних статусах (якщо попелюшка надумає заміж за принца). Одяг, гігієна, еталон краси, виробництво товарів широкого вжитку, торгівля, забобони, церковні свята — усе додасть об'ємності тексту, але чи все знадобиться? Відштовхуючись від героя/героїні, не так страшно починати. 

І так — щоби розпочати необов'язково знати все. А відчуття епохи приходитиме в процесі написання — ти ж пишеш лише першу чернетку, яку згодом зможеш збагатити деталями. І хоча більшість підручників радить писати про те, що знаєш, можна писати про те, що запалює. Тоді не лінь буде досліджувати клямру на поясі лицаря чи суміш зернових у каші.

📍 Літак чи дирижабль? 

Реальна особистість чи вигадана?

І до особистого досвіду. Часом хочеться напхати в книгу чимбільше історичних фактів, цікавинок. А потім бац — і літак "Ілля Муромець" був випробуваний на 6 місяців пізніше описаної події. Думала, що це неважлива деталь, але редакторки наполягли — міняємо. Краще хай це буде дирижабль, але на своєму історичному місці. А компанія "Цепелін" могла здавати свої апарати в оренду по всій Європі. 

Проте, капітана судна "Адмірал Нахімов" я вигадала. Це був складний вибір, але я залишила всі факти про корабель, художньо опрацювавши особу капітана. Дала йому інше ім'я та зробила примітку, що тут авторка навмисне відійшла від історичної правди.

📍 Але ж ніхто не знає як це точно було!

Тому якщо ми чогось не знаємо, вигадуємо

І яку фразу реальна особистість сказала в тій чи іншій ситуації. І яким милом милася. І взагалі.

Тому якщо ми чогось не знаємо, вигадуємо. Вигадка, звісно, базується на загальній історичній канві та нашому життєвому досвіді. І відчутті епохи. Але все приходить поступово, головне почати.

Авторка: Наталія Довгопол