Дарія Піскозуб
Письменниця, ютуберка, співзасновниця YouTube проєкту “Фантастичні talk(s)”. Переможниця конкурсу фентезі-романів “Брама 2019”. У 2020 дебютувала із романом “Машина”, першою книгою однойменної тетралогії постапокаліптичного фентезі. У 2023 світ побачили дві збірки короткої прози за участі авторки - “Хроніки незвіданих земель” та “Легендарій вільних міст”. Друга книга тетралогії “Машина” - “Гемма” - вийшла у 2023 та увійшла в короткий список премії жанрової літератури "Своя полиця". У 2024 друком вийшла збірка фантастичної прози "Мотанка" за участі Дарії Піскозуб.
Тексти Дарії виходили польською у журналі “Nowa Fantastyka” та французькою в антології "Le pont: arc au ciel". Інтерв’юверка світових фантастів, серед яких Анджей Сапковський, Джо Аберкромбі, Ребекка Кван та багато інших.
Стежити за соцмережами Дарії:
Фото Богданни Кудрик
Нагороди на відзнаки
2019Переможниця конкурсу фентезі-романів "Брама" (за роман "Машина")
2023 Нагорода від Європейського товариства наукової фантастики у номінації «Найкраща публікація в Інтернеті» за цикл лекцій «Історія української фантастики» (у складі YouTube-проєкту «Фантастичні talk(s)»)
2024 Шорт-лист премії «Своя полиця» від «Книгарні Є» за роман "Гемма"
Всі твори
Романи● Дарія Піскозуб. Машина. — Харків : «Віват», 2020● Дарія Піскозуб. Гемма. — Харків : «Віват», 2023
Оповідання● Земля обітована // Хроніки незвіданих земель. — Харків : Жорж, 2022.● Залізоноса // Легендарій дивних міст. — Харків : Ранок, 2022.● Смертеікло // Мотанка. — Харків : Vivat, 2024.
Читати іншими мовами
● Smierciokel (Смертеікло) // Nowa Fantastyka. — 2023. — № 493 (10).
Машина
Книга 1 однойменної тетралогії
Жанр: постапокаліптичне фентезі
Вікова категорія: 15+
Анотація:
Цивілізація зникла. Єдине, що залишилось від епохи прогресу, — Машина, божество, яке керує останніми племенами на Землі. Її закони прості: щороку воювати за нові території та збирати знання про минуле. Александра й Себастіан — близнюки з даром ткацтва, тобто підкорення волі живих істот. Етан — юний жрець, який уперше поведе плем’я Катакла до бою. Кожен із них чекає на сезон завоювань, але Машина звинувачує Александру в зраді. Новина досягає інших племен, і Катаклі оголошують Святу війну — війну до цілковитого знищення. Боротися чи підкоритися, довіритись Машині чи віднайти інший шлях — вибір, що постане перед героями й безповоротно змінить майбутнє світу Машини.
Гемма
Книга 2 тетралогії "Машина"
Жанр: постапокаліптичне фентезі
Вікова категорія: 15+
Анотація:
Зима почалась в краю Машини, та не стати їй звичним часом для сну та очікування тепла. Свята війна знищила Катаклу, і виживальці разом із Машиною, що набула свідомість, отаборились у Мітрині.
Перед Етаном Накарою стоїть завдання вберегти ледь заціліле плем’я, і для цього він укладає угоду, що не лише безповоротно змінить його, а й перепише правила жрецівства. Втікачка Александра Торіаті переховується серед геммітів, і на герць з нею стає новий ворог — її власна темрява. Тим часом у гру вступає матріарх Цембенги, а двічі померлий раб виборює свободу і йде відплачувати за біль.
Боротьба кожного переплетена із Машиною і розумінням, що ж сталось в епоху Сталі і як світ став таким, як є, та скільки коштуватиме це знання? Як далеко слід зайти в минуле, аби врятувати майбутнє?
Серцевир
Книга 3 тетралогії "Машина"
Очікуйте новин незабаром!
Уривок з роману:
Тристан
«Зараз я помру» - так починається спогад.У ньому я мчу донизу крутим лісистим схилом, де від стежки лише натяк, позаду лежить могутня столиця – Тридакна – а вслід за мною женеться цілих п’ятеро вовкосердів.Холодний вітер Панцира норовиться зірвати з мене одяг, тож я притискаю руки до боків. Як же до біса печально та красиво загинути в одежі, у якій мене повинні були наректи жрецем Тридакни! За саму лише блакитну фарбу для натільної сорочки можна було купити віз зерна, а щоб вишивку на хутряній накидці завершили до церемонії, я тричі хаяв тридакнійських майстрів. Навіть зараз пальці тягнуться до вигаптуваної історії мого злету на ключицях – від фігур людей у боях навкулачки, що символізують науку тіла, до науки серцевиру з її фігурами ткачів та їх безвольних слуг. І до ямки між грудьми, де золотими нитками вишили науку Машини, яку я от-от мав пізнати...Серцевир вже знає, що жрецем мені вже не стати. Що я все втратив.Чи то пак – що все у мене забрали…Мої нові черевики зі шкіри долинського оленя теж не підходять для бігу по зеледенілій стежці, падіння з якої загрожує довгим польотом - ліворуч стриміє колюча скеля, а праворуч провалля, що перетре мене на калачик. Треба пробігти ще трохи, спуститись до долини, там я зумію щось придумати...Навіть смерть у мене буде ганебна – розтерзаний без зброї. Я уявляв, як поляжу у бою з першого дня у гімнасії, і ніколи й гадки не мав, що її причиною будуть не вороги, а брати…На згадку про Ардваарда, Гаорга та Рихаарда змушує втратити баланс, я послизаюсь і скочуюсь, поки мене не спиняє удар животом об велику ялицю.З грудей вибиває дух, а з крони дерева валиться шапка снігу. Усеньке тіло ниє як один великий синець, але коли вовки вибігають кроків за десять від мене, я спинаюсь на ноги.Хороший воїн може протриматись проти одного вовкосерда. Сильний ткач – проти двох, і то якщо озброєний до зубів. Я пробуджую серцевир, але мені потрібен час налаштуватись, страх розсіяв мою концентрацію, як у новака науки серцевиру…Я не встигну.НЕ ВСТИГНУ!Зараз я помру.А як же гарно жив!Цікаво, як довго болітиме, коли вони будуть мене шматувати? Сподіваюсь, все завершиться скоро… Аж тоді перед очима зринає образ Рихаарда за мить до того, як він випустив звірів. - Мені жаль. Так повинно було трапитись, - мовив він.Саме у такій послідовності. Не навпаки.О Машино, брати...Мої брати...Вовки обступають кільцем.Кожен поплеск Ардваарда по плечу, кожна усмішка Гаорга чи застережливий погляд Рихаарда – коли я став зайвим у нашій четвірці? Біль гарячим лезом розтинає серцевир, пробуджує лють… Та омиває серцевир відчуттям могутності, і з грудей виривається крик, а з ним ткацтво. Я випускаю його назовні, аби вилити світу ту останню сповідь. Найбільший вовкосерд стрибає на мене, і я змикаю повіки.