Про епітети

Не треба вам тих епітетів! Або треба, але не так.

🙈 Світловолоса струнка дівчина повільно заходила в простору кімнату крізь рипучі двері.

Автор хоче розказати про все й одразу, натомість речення стає ніяким — як каша, у якій змішали всі крупи, що вже й не розбереш чи то рис, чи гречка.

Розбивайте речення, ставте акценти, ріжте, викидайте непотріб.

Фахівці кажуть, прислівники — то взагалі зло. Я ж притримуюся думки, що все має бути на своєму місці, наприклад:

✒ Двері скрипнули. Вона повільно заходила до кімнати — просторої і світлої. Зібрала в хвіст біляве волосся, роздивилася.

Рубати речення — це останнім часом моя фішка, наслідувати не спонукаю, радше пропоную порівняти й при нагоді звернути увагу на власне письмо. Адже — зрештою —дівчина просто могла зайти до кімнати, без жодних епітетів. Можливо, автору не важлива її шкидкість і колір волосся, та й освітлення в кімнаті ні до чого :)

Тож, що хотів сказати автор?))